Роздуми на тему електричної потужності будинків побутових споживачів

На днях за консультацією звернувся чоловік, якому обленерго намагається у договорі про користування електроенергією залишити величину потужності, яка була у договорі попереднього власника будинку, а саме 1,5 кВт. Попередній власник був людиною похилого віку, з мінімальною кількістю побутових електроприладів, на відміну від нового власника, який за нинішніми мірками має велику сім’ю і, відповідно, велику енергозалежність.
Бувалий та обізнаний читач заперечить, що відповідно до діючих Правил користування електричною енергією для населення величина потужності у договорі з побутовим споживачем визначається після проведення енергопостачальником огляду лічильника та вводу до будинку виходячи із пропускної здатності кабелю вводу та наявних у споживача електроприладів, або проекту, якщо такий є. Втім наявністю проектної документації на будинок можуть похвалитися лише власники нових будинків, або ті, яких змусили виготовити нову проектну документацію на електрозабезпечення у зв’язку з бажанням збільшити потужність у своїх старих домівках.
Між тим мова піде про тих споживачів, яким енергопостачальники з власної ініціативи переоблаштували на початку 2000-х років повітряні вводи (два неізольованих проводи, які йдуть від електроопори до гачків (чашечок) на будинку) на кабельні та винесли лічильник у пластмасовий контейнер на фасад будинку. До речі ця опція виконувалася не за власні кошти енергокомпаній, а за кошти інвестиційної програми держави, яка виділяла їх на реконструкцію мереж, тобто за кошти платників податків.
Так, напередодні виконання інвестиційної програми з переоблаштування вводів побутових споживачів енергопостачальники поспіхом проводили договірну кампанію, коли масово укладалися договори про користування електричною енергією, що було вимогою прийнятого у 1998 році закону України «Про електроенергетику», за яким електроенергію було визнано товарною продукцією і її відпуск без договору не допускався (на сьогодні втратив чинність окрім деяких статей та положень у зв’язку з прийняттям 13.04.2017 нового закону «Про ринок електричної енергії»).
Пригадую цю кампанію, коли були встановлені жорсткі строки, перевищення яких не допускалося, і з усіма споживачами необхідно було терміново укласти договори. Всі без винятку працівники енергозбутових підрозділів були направлені «по городам и весям» і наспіх укладали договори відповідно до встановленої на гінця норми. Звичайно про якість, а у випадках з юридичними документами якість це правильність, у таких умовах мова не йшла, все рівно наявність чи відсутність договору аж ніяк не впливала на сталу напругу у мережі та надійне постачання електроенергії до домівок споживачів.
А шо ж такого неякісного можна було вказати у типовому договорі, яке на щось би та вплинуло? Як здогадався читач із преамбули цієї статті – величину потужності.
Як же правильно слід було зазначати ці дані у договорах, які у подальшому декому зі споживачів суттєво попсували та продовжують псувати нерви?
Відомо, що масова електрифікація будинків приватного сектору і створення районів електричних мереж відбувалося у 60-х роках минулого століття. Такої енергозалежності як зараз у населення тоді не було і питоме розрахункове навантаження на одну квартиру чи то будинок середньою площею 30 м2 відповідно до затверджених у 1964 році Указаний по проектированию электрооборудования жилых зданий (СН 297-64) приймалося на рівні 1 кВт для квартир та будинків з газовими плитами, 1,2 кВт для квартир та будинків з плитами на твердому паливі та 4 кВт для квартир та будинків зі стаціонарними електроплитами.
У 1982, 1989, 2004 та 2010 роках ці будівельні норми зазнавали змін у бік збільшення і на час проведення енергопостачальниками договірної кампанії у 2001 році в Україні застосовувалися ВСН 59-88 «Электрооборудование жилых и общественных зданий. Нормы проектирования» (ведомственные строительные нормы, применяются с 1989 года). Відповідно до цих норм, питоме розрахункове навантаження на один будинок (квартиру) прийнято для будинків та квартир з плитами на природному газі на рівні 3 кВт, на скрапленому газі і твердому паливі — 4 кВт, з електроплитами – 7 кВт.
Виходячи із цих норм енергопостачальниками переоблаштовувалися вводи до приватних будинків з повітряних на кабельні, зазвичай алюмінієвим кабелем перерізом 6 мм2, та встановленням автоматичних вимикачів номіналом 25А, що за пропускною здатністю є на рівні приблизно 6 кВт, проте вже укладені напередодні договори водночас не переукладалися з метою збільшення величини потужності. Споживачів це також не обтяжувало, проте тільки до тих пір, до поки енергопостачальники не скумекали, що таким чином можна «підняти» гроші на споживачах, встановлюючи їм лічильники з відсікаючими пристроями та автоматичні вимикачі номіналом відповідно до величини потужності у договорі. Споживачі побігли до РЕМів (РЕСів), так як включення електрочайника і освітлення призводило до спрацювання автоматів, не говорячи вже про неможливість користування пральною машиною, мікрохвильовкою, електродуховкою тощо. Проте в РЕМах їм пропонують купити недостаючі договірні кіловати шляхом виконання технічних умов, а зараз 1кВт потужності коштує приблизно 1.400 грн. Тобто, пропускна здатність мережі дозволяє споживати потужність на рівні 6 кВт, а вказана у договорі помилкова величина потужності є на рівні «времен Очаковских и покоренья Крыма», що змушує споживача дістати з кишені близько 6 тисяч гривень та занести їх енергозбутовим менеджерам. Тобто у всіх сферах торгівлі кожен продавець намагається продати якнайбільше товару, але тільки не у сфері електроенергетики, тут тобі нагадають хто у цих відносинах головний та заставлять реалізувати процедуру пайової участі в розвитку електричних мереж, через плату за додаткову потужність.